– У тебе одяг пом’ятий.
– Він у мене завжди такий. Не складається якось із праскою…
– Жахливо неприємно на тебе дивитися. Огидно просто.
– Ну не дивись.
– Як «не дивись»?! Ти тут стоїш! Як відро для сміття у вітальні.
– Ок, дивись. Але я не прошу в тебе зауважень щодо мого одягу.
– Ну і що, що не просиш. Мені не подобається, і я про це кажу.
– Ти хочеш вирішити свою проблему за мій рахунок?
– З чого ти взяв?
– Не подобається тобі, a змінитися повинен я. Одяг інший носити.
– Еммм… ну, ні, так щоб відразу. Носи, що хочеш. Тільки мені не подобається це.
– Добре. Я ношу, що хочу, a ти відчуваєш, що хочеш. Я не прошу тебе по-іншому відчувати, ти мене не просиш по-іншому одягатися.
– Почекай, тут щось не так…
– Що саме тобі не так?
– Чому, якщо мені твій одяг не подобається, я не можу про це сказати?
– Тому що все моє – це особистий простір. Вхід сюди – за запрошенням. Якщо я не прошу говорити, що ти думаєш про мій одяг, a ти говориш – то вдираєшся без запрошення. Це агресія.
– Та ну, яка агресія! Ти що!
– Прихована. Робити зауваження, давати оцінку і порівнювати без прохання – це прихована агресія. І неприємні метафори використовувати, теж.
– Та не агресія це, a гидливість.
– Гидливість – це форма гніву. Як і відраза, зневага, неприязнь, неприйняття, роздратування. А поведінкове вираження цих емоцій – є агресія.
– Чорт! Виходить, я проявляю до тебе агресію. Ще й приховано. Але я не хочу. Чому так виходить?
– Тому, що відчуваєш гнів, a відкрито висловити не можеш. З різних причин не можеш.
– Але чому гнів-то? Звідки?
– Гнів – це енергія, яка «видається» психікою на твій запит на зміни. І якщо вже вона видана, назад узята бути не може. І ти, не використавши її за призначенням, її позбуваєшся. У формі прихованої агресії, наприклад.
– А ще як позбуваються?
– Напряму: нападаючи фізично або вербально. Або у формі аутоагресії: хворіють, втрачають речі, гроші, влипають у неприємності тощо.
– А на які ж зміни мій запит?
Це тобі краще знати.
– Як мені дізнатися, якщо я не знаю?
– А подивися, на що ти злишся, це й буде відповідь. Якщо злишся, значить, хочеш, щоб було по-іншому. Запитай себе: як має бути? А потім знайди, де у твоєму житті це саме «не так». І зрозумієш, що не чужий одяг тебе злить, a те, що хочеш змінити щось у себе і не можеш.
– Ну так, чужий одяг одразу видно, a свої проблеми – ні.
Запит на зміни кажеш? Піду думати.
Вибач за одяг. І – дякую тобі.
Фредерік Перлз