Одна письменниця колись приїхала до Лондона. І побачила, вибачте, громадський туалет – окрема будівля з двома входами.
Над кожними дверима був напис:
“Вхід для жінок безкоштовний. Для леді – один пенс”, “Вхід для чоловіків безкоштовний. Для джентльменів – один пенс”.
Поки здивована письменниця розмірковувала про відмінність леді від жінок, до неї підійшов поліцейський і делікатно спитав, чи не дати їй пенс? Може, у неї проблема з дрібними монетами, так він готовий допомогти леді, як справжній джентльмен.
Ось справді, дивні вони, ці «поважні» англійці. Але в цій історії є глибокий зміст: леді та джентльмени завжди платять за себе. Не біжать, пхаючи інших ліктями, щоб ухопити щось задарма, навіть якщо можна це зробити. Не користуються безкоштовним, якщо можуть заплатити.
І завжди дякують за послугу, нехай навіть ніхто не потребує подяки. Вони не звикли користуватися “халявою”, справжні леді та джентльменами. Не тому, що їх змушують платити. А тому, що плата за послугу чи речі дозволяє зберегти почуття власної гідності.
Самоповага. Іноді лише пенс треба віддати. Але олні не платять навіть дрібну монетку. А інші вважають за свій обов’язок заплатити за себе. Віддячити, розрахуватися, дотриматися негласних правил, навіть якщо це ніхто не побачить і не оцінить. Та ще делікатно допоможуть тому, хто опинився у скрутному становищі.
Бути чоловіком чи жінкою можуть усі. Жодних зусиль зазвичай докладати не треба. А от бути леді чи джентльменом не всі можуть. Хоча різниця іноді у дрібній монеті, яку можна віддати. А можна зберегти або просто забути заплатити. Але з цього гроша починається наша самооцінка. Самоповага та повага до інших людей…
Є один простий спосіб підняти самооцінку – заплатити, якщо можеш заплатити. Віддячити, якщо можеш віддячити. Навіть якщо плати та подяки не вимагають і не чекають. Леді та джентльмени завжди платять за себе.
Василь Павлюк