Усім, хто вже забігався, забембався, тягне все на собі, а точніше наприкінці тижня вже падає під тягарем усього, що тягне на собі, – стара притча. Вона єврейська, але в ній себе впізнає ну майже кожна україночка.
Слухайте…
Жила-була собі звичайна єврейська сім’я. Трійко дітей, у тата – вічна робота (а у нас у більшості зараз тати – взагалі на передовій), у мами – вічний гармидер: прибери-попери-подай-звари-вклади, ні часу, ні сил ні на що не вистачає. Замість радості – суцільна втома і роздратування. Не витримала мама і пішла за розрадою до ребе.
Вийшла від нього, зайшла в магазин, повернулася додому з маленьким пакуночком, зачинилася в кімнаті, попросила її не турбувати. Вийшла аж за годину – умиротворена, усміхнена, лагідна, наче підмінили.
З тих пір у хаті запанував спокій: у мами були ті самі турботи-роботи-круговерті, але вже без криків, бурчань, метушні. Єдина дивакуватість: вона щотижня приносила маленький пакуночок, зачинялася з ним на годину в кімнаті і забороняла її турбувати, навіть якщо землетрус.
Діти і чоловік вмирали від цікавості, чому вона зачиняється і в чому секрет її змін. Одного разу не витримали і, порушивши заборону, тихенько зазирнули в кімнату…
Мама сиділа в повній тиші за столиком біля вікна, милувалася видом, неквапливо гортала книжку, пила чай і доїдала… вершкове тістечко з того самого пакуночка. Діти почали галасувати: «Мамо, а як же ми? А нам?!». «Ша, діти, – спокійно відповіла вона. – Мама робить вам щасливу маму – мама робить добре собі».
Тій мамі ребе дав добру пораду: перш ніж віддаватися іншим, наповни себе. Виділи бодай годинку своїм бажанням: тістечку, книжці, в’язанню, тиші чи навіть “нічогонеробленню”.
“Зробіть дітям щасливу маму”