Таблетка життя.
У двері аптеки постукала жінка, їй було біля сорока, під очима темні кола, згорблена спина, важка хода.
Була середина ночі, і старий аптекар винятково мав чергування. Він міг цього не робити, але чомусь був тут.
– Як я можу Вам допомогти?
Тієї ночі дощу не було, але обличчя жінки було вологе.
– Щось сталося? — хвилювався чоловік.
Жінка витерла щоки рукою і перевела дух.
Вона зітхнула.
– Чи у вас є таблетка на життя?
Настала тиша…
Чоловік закашлявся. Думав, чи може він розповісти жінці про те, що почув однієї ночі кілька десятиліть тому. Він не знав, чи вона йому повірить.
– Звичайно, маю. Будь ласка, зачекайте.
Деякий час його не було, а коли повернувся, то йшов дуже повільно, і обережно щось ніс.
Це була чашка з гарячою рідиною. Подав її жінці.
– Будь ласка, напийтеся цього чаю.
Жінка зробила декілька ковтків, смакуючи напій.
-Я так розумію, що всередині є таблетка?
-Так.
Аптекар розглядав її.
Зникли тіні під очима і навіть з’явився рум’янець.
Він мовчки сів біля жінки.
Не поспішав. Нічого не питав.
Просто був біля неї.
Лік діяв.
Нарешті жінка заговорила.
– Чи можна щось запитати?
Фармацевт посміхнувся.
– Це був звичайний чай, правда?
– Правда.
– То чим є тоді таблетка на життя?
– Я можу Вам це сказати, але Ви скажете це комусь, хто про це Вас запитає.
Обіцяєте?
– Звичайно.
– Таблетка на життя – це увага, час і доброта.
– Це занадто просте. І таке звичайне.
– Таке життя. Просте і зрозуміле.
І не треба його ускладнювати.
– А що, якщо ліки не подіють?
– То прошу прийняти цих таблеток побільше.
Ніч була надзвичайно довгою.
І таблетка спрацювала.
Сьогодні ти можеш передати її далі…
Майя Вансала