Недільний ранок, коли нічого не хочеться, окрім як валятися в ліжку. Хлопець, промовивши фразу, підійшов до плити і машинально потерся своїм носом об потилицю дружини, поки вона нарізала овочі. Потім обійняв її і притис до себе.
– У мене ніж у руках, акуратно, – награно обурилася Оля.
Не озираючись, закинула овочі в салатницю і почала збивати яйця. У вікно яскраво било сонце і на душі одразу ставало веселіше. Хотілося співати пісні та зірватися кудись на машині покататися. А краще в незаплановану відпустку, погріти своє втомлене тільце.
Відійшовши від дружини, що разомліла від ніжності, чоловік сів за стіл, стиснув руки і дивлячись у вікно, задумливо промовив:
— Малюк, я хочу завести дітей. В ідеалі двох: хлопчика та дівчинку.
Дівчина відклала убік продукти і тихенько присіла поряд, демонстративно помацала чоло:
– Вова, ти перегрівся? Які діти? Ми ж одразу домовлялися, що не хочемо. І ти, і я. Навіщо це нам?
– Оль, ну подумай сама, а сенс життя? У нас уже є все: квартира, машини, робота, достаток. Заради чого жити? Заради чергової шуби чи подорожі? Я довго думав про це і дозрів. Я не хочу марнувати даремно життя, я хочу про когось піклуватися, щоб мене називали “тато”.
За цих слів дівчина схопилася, клацнула зло чайником, потім вимкнула назад. Походила по кухні, присіла поряд. Говорити не було про що, адже її аргументи він давно знав.
— Мама накапала на мозок?
— До чого тут мама?
За цих слів хлопець підняв голову, тон став роздратованим. Чому вона його не чує? Він що, розмовляє зі муром?
— Ти мене взагалі чуєш? Я тобі говорю, що хочу дітей.
-А я тобі пояснюю, що не хочу! І ти все життя не хотів. Сенс життя подавай йому! Діти – сенс життя? Вони його кінець! Це тобі не до друзів зайти погратись. Ми ж із тобою до весілля це обговорювали. Навіщо нам витрати, безсонні ночі, втрата мого здоров’я, втрачені можливості? Заради чого? Твого миттєвого “хочу”?
Хлопець підвівся, відчинив дверцята шафки і почав шукати каву. Він відчував, як дружина свердлить його поглядом так, що здавалося, що спина горить вогнем. Розвернувся і різко спитав:
– Каву зварити?
-Звари.
Конфлікт був зам’ятий, тобто відкладений на невизначений термін, але кожен розумів, що це лише початок. Так і сталося. Тема дітей почала підніматися через день.
— Він мене дістав!
Крутячи келих і розглядаючи гру світла на гранях, Оля випалила цю фразу. Напівтемрява в кафе, гарна і смачна їжа, тиха музика — найкращий засіб від нудьги. А подруга – особистий психолог. Але перевірений засіб зараз не спрацьовував.
— Ну, і що поганого в дітях? Рано чи пізно це мало статися. Ось поглянь на мене, теж не дуже хотіла, а зараз життя не уявляю без свого Микити.
Дівчина навпроти з насолодою пробувала салат, не розуміючи особливо проблем подруги. Проблема це коли дитина захворіла, на роботі завал, батьки далеко і чоловіка відправили у відрядження, а це хіба проблема? Гроші є навіть найняти няньку, чоловік поряд, сам мріє про дітей, чого не народжувати?
— Ти мене хоч чуєш? Я не хочу! Ми ж одразу домовилися про це і 7 років було все чудово. А зараз він мене непомітно продавлює: якісь зворушливі відосики скидає, речі показує, до друзів з дітьми ми почали різко ходити. І якщо раніше він сам кривився від дітей, то тепер порається з ними і сюсюкає. І що робити? Я не хочу і не народжуватиму.
– Шукати компроміс?
– Який? З дитбудинку взяти? Це що, цуценя? Я взагалі ніяких не хочу дітей і різниці немає, свій чи чужий.
Оля нервово клацнула запальничкою та затягнулася. Вона ненавиділа, коли домовленості руйнувалися і тепер не розуміла, як її чоловік став таким сімейним. І втрачати його вона не хотіла, адже попри довгий час разом, як і раніше, його любила. Його турботу, ніжність, як він варить каву вранці, як вони квапливо снідають, відкушуючи один в одного бутерброди.
Вона любила створений ними затишний світ і не хотіла, щоб він руйнувався. А вона знала та бачила, до чого приводять діти. Це недосипання, претензії, скандали, дуже часто розлучення. І заради чого все руйнувати? Заради міфічних солодких носиків?
– І що ти вирішила?
– А що я можу вирішити? Я проти, він тисне. Я боюся, що він мене змусить, а я зненавиджу цю дитину. Та навіщо мені взагалі на це погоджуватися? Коротше, з усіх боків жах. І домовлялися ж, він сам не хотів, а тепер як збожеволів.
А ви як вважаєте, чи має право чоловік передумати? І що має вирішити Оля: народжувати та зберегти сім’ю чи відпустити чоловіка шукати своє щастя з такими ж потребами?