Для початку невеликий спойлер:
якщо ваша дитина не хоче вчитися – це нормально.
По суті, у віці, коли головним інтересом є інтимно-особистісне спілкування з однолітками (це період пубертату/статевого дозрівання. І якраз на цей період припадає більша частина шкільного навчання), абсолютно нормальним та природнім є «відхід» навчальної діяльності на другий план.
Але теоретичне знання цього факту проблему не вирішить, чи не так?
Спробуймо розібрати суть питання: що насправді означає наше батьківське «хочу, щоб дитина була вмотивована вчитися»! Ця фраза перекладається так: «я хочу, щоб моя дитина без нагадувань, сама вивчала й робила те, що їй не подобається, що вона не розуміє, що їй не цікаво й байдуже. Щоб вона витрачала на цей той час, який могла б витратити на те, що їй подобається».
А тепер уважно погляньте зараз на себе у вашому дорослому віці. Уявімо, ви не любите займатися спортом. Не подобається вам тягати гантелі чи присідати. А тут раптом поряд з вами з’являється людина й каже вам: «Ну, ні вже! Іди-но сюди, записуйся в спортзал і роби планку по 50 разів! Не хочеш?! Що означає, не хочеш?! Треба!».
Або ви взагалі не любите математику. Не дружите ви з цифрами, без калькулятора в телефоні з дому не виходите. А тут знову якась людина каже вам: «Ну, давай, що це ти, вчи логарифми й квадратний корінь шукай. Давай-давай, що значить, не твоє і не вдається?!».
Плюс дорослого життя в тому, що людина не зобов’язана нікого слухати й має можливість не робити те, що вона не хоче. Хоча б у певних особистих масштабах. Не хоче займатися спортом – не займається. Не хоче квадратний корінь шукати – теж ок, ніхто не змушує.
А дитина такої свободи вибору не має. Вона у вразливому становищі. Потужна, недоладна й незграбна система освіти спрямована не на те, щоб допомагати й підтримувати маленьких людей на шляху їхнього навчання, а щоб гнобити, порівнювати, принижувати та знеособлювати.
Ось візьмемо абстрактну Марійку. Марійці не дається математика, ніяк, вона не може зрозуміти пояснення вчительки. Вона намагається зробити домашнє завдання, але як його зробити, коли вона навіть на уроці в класі нічого не зрозуміла? І щоразу, приходячи на урок, Марійка чує від вчительки: «ну як це можна не знати?! Як?! Вже навіть Іван, все зрозумів, а ти все ніяк не зрозумієш!».
Система освіти оцінює маленьку людину не з позиції особистості, вона порівнює її з іншими та розкриває насамперед її недоліки. Маленька людина виявляється гіршою, ніж інші. І ось це «гіршість», її недоліки, саме вони визначатимуть її особистість у майбутньому.
***
Замість того, щоб ставити питання «як же мотивувати мою дитину вчитися», я б вам рекомендувала подумати про наступні речі:
1.
Припиніть тиснути на дитину й намагатися її мотивувати. У сучасній системі на маленьку людину тисне все і всі: вчителі, сім’я, однолітки, суспільство загалом. Під пресом і гнітом втрачається мотивація до чого завгодно. Коли я чую від «згорьованих» батьків скарги на те, що їхня дитина не хоче вчити англійську (чи ще щось), я завжди кажу – «Відчепіться від дитини, хай не вчить».
2.
Оцініть атмосферу, де живе дитина. Якщо у сім’ї порушено клімат, якщо там постійні скандали, сварки; якщо один (або обидва) авторитетних дорослих схильні до деструктивного впливу, про жодну мотивацію до навчання й мови бути не може. Дитина має відчувати себе в комфорті та безпеці у власній сім’ї, тоді вона зможе без напруги братися до навчання; в іншому випадку, всі її ресурси будуть спрямовані на виживання у хворій сім’ї.
3.
Конфлікти з учителями/однокласниками. Це суттєвий фактор, який знижує мотивацію та інтерес до навчання, в принципі.
4.
Надмірне навантаження. Дитина навчається у школі, ходить на баскетбол, танцює, грає на скрипці, вивчає китайську та плете з бісеру. Кожна хвилина часу зайнята гуртком, а якщо не гуртком, то уроками. Зрештою дитина… не живе. Вона існує від гуртка до гуртка, від уроку до уроку, зобов’язуючись вирости в невротичну дорослу особу, яка вигоріла, якій від життя не потрібно буде нічого, крім спокою й умиротворення.
Якщо ваша дитина до вищезазначених пунктів не підходить, можна спробувати наступне:
✓Пізнайте свою дитину. Я серйозно! Коли запитати батьків «а що цікаво вашій дитині», багато хто знизує плечима й видає щось на кшталт «ну…ігри всякі». А якщо запитати саму дитину, то тут відкривається неймовірне: виявляється, подобається роботів конструювати, історії вигадувати, читати короткі оповідання, тема космосу цікава, та інше.
✓Тож дізнайтеся, що цікаво вашій дитині й підтримайте її в цьому. Тільки не так: «Мам, я хочу бути блогером» – «Що за дурня, ще чого! Який блогер, ти шо..!?». Так ви ніколи не дізнаєтеся, до чого приведе й що відкриє цей інтерес вашої дитини.
✓Самі будьте мотивуючим прикладом. Найбанальніший, але від того, не менш красномовний приклад: татусь з банкою пива, вічно лежить перед телевізором і каже синові – «розвивайся, хлопче, вчися… бо розумним же треба бути!».
Дитина бачить, що татусеві дуже добре бути таким, як він є, не розвиватися, не читати, не дивитися щось пізнавальне, не робити щось… то чому він (син) має робити по-іншому? Подивіться насамперед на себе та на ваші власні інтереси, заняття.
✓Підтримуйте дитину та завжди будьте на її боці. Так, сучасна система освіти вже давно дуже не сучасна, проте вона добре вчить тому, що в житті неможливо завжди робити те, що тобі хочеться (теоретично – можна, але сьогодні не про це), і вступати в доросле життя теж дуже важко, але точно – треба. Тож станьте для вашої дитини опорою. Не кайданами, не батогом, а рятівним колом.
Мотивація – це рушійна сила щось робити. Як правило, за це «щось» людина отримує якусь нагороду: ментальну, матеріальну, душевну. Неможливо мотивувати іншу людину насильно, неможливо зробити це стосовно всіх без винятку предметів/речей. Але можна заохотити інтерес до навчання в принципі, можна бути поруч у скрутну хвилину, можна говорити про переваги замість недоліків.
Я сподіваюся, що цей текст зміг надихнути хоча б одну маму чи тата, або навіть вчительку!