– “Я ж тебе люблю. І ти мене любиш. Ну до чого нам цей штамп у паспорті. Це ж нічого не змінить”.
Справді, гадаю я. Нічого не змінить у житті чоловіка. Він зайнятий і ніби ні. У разі чого завжди можна швиденько розлучитися і не ділити нічого.
А якщо жінка мешкає на території чоловіка, то й речі можна виставити у будь-який день. Як набридне так і з речами “за борт” піде.
І загалом, це ж так зручно. Жодної відповідальності немає. Сьогодні люблю, завтра не люблю. І що вона зробить?
Ну поплаче, постраждає від образи і піде далі, ще з кимось “просто” жити, не тужити.
Не сперечаюся, є жінки, які реально не хочуть заміж. Вони існують і для них штамп у паспорті нібито не важливий (тут взагалі окрема, велика тема на питання “чому не важливий”)
Але для більшості інших дівчат він важливий. Він про почуття безпеки. Про відчуття ще більшої значущості. Про стабільність. Про вибір… Про зовсім інший статус. Про впевненість у собі та своєму партнері.
Адже одна річ бути хлопцем та дівчиною. А інша справа бути справжніми чоловіком та дружиною. І в горі та в радості підтримувати один одного, намагатися зрозуміти одне одного, любити, цінувати шанувати.
Я зараз, прямо так і чекаю коментарів у стилі:
-“А до чого тут штамп”?
Та при тому, що внутрішні відчуття жінки змінюються після весілля. З’являється певна впевненість, значущість закріплюється в тому, що ти тепер дружина.
А так складається враження, що деякі чоловіки вирішили влаштувати змову проти жінок із серії:
-“Обіцяти, не означає одружуватися”
Витрачати час жінки на порожні обіцянки. А жінки й раді вірити.
Одна моя знайома, вже 7 років зустрічається з хлопцем і він ніяк не готовий на ній одружитися. У нього постійно то грошей немає, то просто ще “не час”, то знову ж таки “штамп нічого не змінить. Я ж люблю тебе”. Восьмий рік вона вірить, що штамп це просто штамп.
Ну, тут лише вибір жінки, погоджуватися на такі безперктивні стосунки чи ні.
Так, у таких відносинах жінка начебто вважає себе заміжньою. А чоловік вільний. Відчуваєте різницю? Це не добре і непогано. Це просто факт, на який жінка чи погоджується, чи ні.
Був у мене приклад, коли до мене приходила жінка та говорила, що їй не потрібні зареєстровані стосунки. У процесі розмови з’ясовувалося, що у глибині душі вона хоче офіційний шлюб, хоче бути дружиною, але не знає, що робити, і змирилася з тим, що є.
А от якщо чоловік не хоче оформлювати стосунки, навряд чи жінка зможе щось зробити.
Додам, що у жінок, які погоджуються на співжиття, психосоматика дає дуже явно про себе знати:
-“Я тільки прокинулася і вже відчуваю себе стомленою. У мене немає сил ні на що”.
Так, такий стан також може відноситися до психосоматики.
Коли у відносинах людина починає погано почуватися чи хворіти – це точно не про кохання, це про внутрішній конфлікт.