З недолюблених, недоласканих дітей виростають злі, агресивні дорослі...
Люди вмирають від тактильного голоду. Вовком дивляться один на одного, скаляться від розпачу та неможливості доторкнутися, тягнуться і відштовхуються, бо хтось десь сказав: треба дотримуватись пристойності, повісив ярлики. Не можна цілувати тих, кого не кохаєш, не можна обіймати ледве знайомих, не можна бажати не своїх…
Кожен з нас у хвилину відчаю шукає обіймів, кожен шукає підтримки в руках іншого, захисту за спиною близьких. Це не слабкість, як схильні бачити багато, це… Так, мабуть це — життя.
Просте прагнення шкіри відчувати життя. Відчувати дихання на шиї, відчувати удари серця під долонею, тремтіти від тепла. Нестача всього цього, туга від відсутності фізичного контакту замикає одних людей у грубості та цинізмі, інших – в ілюзії надуманого. І ті й інші вірять у свою самодостатність, але шукають порятунку в музиці, літературі, кіно та картинах, перші — щоб ще раз переконатися в сміховинності потягу, другі – щоб знайти підтвердження існуванню потягу.
Люди поступово вмирають, не випускаючи з рук книг, не відводячи очей від екрану монітора і не витягаючи навушників, поряд з тими, хто міг дарувати порятунок.
Торкайтеся один одного!